Етюд про світлини та контрасти..

Бути десь уперше

Чорно-білі відтінки достукуються до свідомості.

…тим часом порожні люди замальовують кольоровим гамором незайману монохромність світлин та стін…

Чому гламурні фото не бентежать і не заглядають в очі?

Світло спалаху засліплює…

Тільки б не бачити байдужості!

Я втікаю від кольорового гамору, ховаюся поміж контрастами життя, вкладаю його в рамки світлин.

Вони – вже історія.

Документальний фотофакт існування життя на планеті.

Щирість сьогодні оригінальна. Її зараховують до цього розряду, бо вона ексклюзив у світі брехні та фікції.

Інколи хочеться здивувати.

Насправді ж усе просто: контраст, чорне, біле, чорне і біле, день і ніч – усе по-справжньому.

Емоція. Погляд. Світло. Світлина.

Тільки б не випустити! Налаштовую пастку на перехожих, які ховаються зі своїми клопотами під масками.

Маски не допомагають.

Всевидячий монохром фіксує аритмію поглядів, всесвітню тривогу і нестабільність.

Тіні промовистіші за нас, бо вони контрастні.

Все так просто.

Чому ж не приходить натхнення?